Вівторок, 26 вересня 2017 07:54

Медичні війни

Пройшло 26 років, а ми досі користуємось клінічними настановами Радянського Союзу та паразитуємо на спадку країни, в якій не було сексу, втім, як і якісної медицини.

Середньомісячна зарплата працівника охорони здоровя у 2017 році становить близько 5 тисяч гривень. Протягом останнього року з України виїхало близько 6 000 лікарів. На одну тисячу українців припадає 7 лікарняних ліжок. Ось лише деякі цифри, що характеризують сучасний стан медицини в Україні, і характеризують з не найкращого боку.

Про зміни в українських лікарнях говорять усі: медики, політики, слюсарі та домочадці на кухнях, під час приготування обіду. Традиційно, кожен з них вважає себе експертом та знає, як впровадити такі правила, щоб тост «за здоровя» втратив свою актуальність. Мабуть, саме тому протягом останнього півріччя українці так і не напрацювали спільного підходу до вирішення чи не найважливішої проблеми.

Вперше, реформу, що має загальнонаціональне значення та користується неймовірним попитом у суспільстві, розробляв не профільний комітет Верховної Ради, а комітет з питань соціальної політики. Більше того, голова комітету, що повинен готувати подібний законопроект, Ольга Богомолець відмовилась підписувати вже готовий документ. Очільниця Міністерства охорони здоровя Уляна Супрун настільки жорстко розкритикувала свою колегу, що пані Богомолець непритомніє безпосередньо у стінах парламенту. Проте швидко оговтується від шоку та виводить під головний законодавчий орган країни медичні профспілки, погрожуючи всеукраїнським медичним страйком.

Тим часом, сам законопроект, ледь набравши необхідну кількість голосів у парламенті, проходить процедуру другого читання, та очікує на остаточне затвердження народними обранцями, які, традиційно, теж ніяк між собою не домовляться.

Ми поспілкувались із представником опозиційних сил у парламенті та дізнались чому виникає стільки суперечок, навколо, здавалося б, необхідних для прийняття законопроектів, що спрямовані на реформування української медицини.

То, що ж закладено в пунктах цього суперечливого документа?

Одним з головних нововведень, згідно із законопроектами, що знаходяться на розгляді парламенту, є зміна фінансування лікарень та оплати праці лікарів.

Зараз кошти з державного бюджету розподіляються між усіма діючими лікарнями, до речі за останніми даними Державної служби статистики України, їх кількість наближається до 1 700 закладів. Після прийняття законів, якщо таке відбудеться, кошти виділятимуть не на лікарні, а на кількість пацієнтів, яких обслуговує лікар. Виглядатиме це приблизно як похід в кінотеатр: Ви заздалегідь «купуєте квиток» - укладаєте декларацію з сімейним лікарем, який Вам до вподоби і, в разі необхідності, приходите на сеанс. Так лікар зможе коригувати своє навантаження, а держава розумітиме чи став лікар «бестселером» чи прем’єра виявилась провальною, адже саме від кількості укладених декларацій буде залежати зарплатня медика. За стандартами ВООЗ лікар може обслуговувати не менше 500 та не більше 2 000 пацієнтів в місяць. Зважаючи на те, що згідно із останніми поправками закладеними урядом в бюджет 2018, за одну декларацію сімейний лікар отримуватиме близько 360-370 гривень, то його оклад коливатиметься від 15 до 18 тисяч.

Власне, питання заробітної платні, одне із найболючіших для медиків. Ми поспілкувались із ними та дізнались, що їх не влаштовує у реформі, запропонованій МОЗ України.

Ще однією критичною точкою стало створення Національної служби здоровя України, яка повинна акумулювати всі кошти виділені на медицину та розподіляти їх за призначенням. Серед політиків одразу розгорілась дискусія, хто на цьому збагачуватиметься. Народні обранці навіть не намагаються уявити, що створюваний компонент може виявитися дієвим, їх більше цікавить хто саме сяде на один із найбільших потоків? А, зважаючи на те, що ця служба ще й відповідатиме за централізоване зберігання та обробку інформації, відомство перетворюється на зброю, адже, як вже повелось в українській політиці, за необхідності, медична таємниця може стати надбанням для українського населення та одним із важелів впливу на будь-яку особу, що хоч раз зверталась по медичну допомогу.

Народні депутати вже тривалий час не можуть визначитись – чи готові вони підтримати законопроекти щодо медичної реформи, і тут все зрозуміло – наслідком їх впровадження може стати суттєве скорочення робочих місць, а разом з тим і втрата голосів виборців. Багатьом політичним силам подобається спекулювати питанням охорони здоровя, заробляючи на цьому чергові бали від консервативно налаштованої частини населення. Багатьом громадянам подобається критикувати українські лікарні на кухні за їх технічну відсталість та низьку кваліфікацію персоналу. Багатьом лікарям подобається скаржитись на важкі умови праці, жалюгідну зарплату та тваринне відношення до свого фаху.

Однак є те, що подобається усім українцям – давати оцінку тому, чого ще нема. Так було з квотами на україномовний контент, коли здійснявся галас про утиски національних меншин, а після їх введення виявилось, що ніхто нікого не утискає, натомість, кількість та якість україномовного контенту лише зростає. Так було із безвізовим режимом, коли зі всіх сторін лунали запевнення, що бідне населення не знайде кошти на поїздку закордон, натомість зараз поліграфічний комбінат не встигає друкувати документи, а «бідне» населення за декілька місяців наперед реєструється та стільки ж очікує, прагнучи отримати заповітну біометрику. Так відбувається і з реформуванням медицини.

Нас очікує чимало доводів, зрад та перемог на цьому шляху, і лише від нас з Вами залежить, що ми отримаємо в результаті: якісно реформовану медичну галузь чи ще одну корупційну прірву, з якої українська медицина ніяк не може видертись.

Сергій Савінцев

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається

Партнери