Четвер, 31 серпня 2017 12:18

У СЕРЦІ І ЗА КАДРОМ

 Він давно знімає війну. Від середини дев’яностих, коли спалахнули збройні конфлікти в Югославії. Знімав участь українських миротворців у Лівані, Кувейті, Ліберії, Сьєрра-Лєоне…  На одній із  своїх фотовиставок, коли російська агресія на Сході лише розгорталася, Сашко Клименко сказав друзям: мені здається, що цю далеку триклятущу війну я приніс із собою.

 

 

«З фронтового альбому» - так називається фотовиставка Олександра Клименка, що відкрилася у Національному музеї Другої світової війни. Організатори спеціально приурочили її до Дня Незалежності, бо сьогодні там, на Східному фронті, ми відбиваємо агресію сусіда-ворога, якому хворобливо муляє існування самостійної України.

Сашко Клименко визнаний фото літописець. Часто до своїх фотографій, які регулярно з’являються в «Голосі України», додає власні роздуми, коментарі, розповідає про своїх героїв. Так і на цій виставці, де великоформатні картини-фотографії подані з короткими поясненнями. Багато з того, що не потрапляє в кадр, залишається назавжди в серці, а серце теж проситься говорити…

Чимало тих експонатів, що виставлені в залах музею для огляду, не лише стали яскравим тлом для фотовиставки, а й своєрідним її продовженням. Ось один - напис «Ласточка», знятий із бронетранспортера, зібраному бійцями з кількох машин перед відправкою на фронт.

– Ми супроводжували 95-ту аеромобільну бригаду, забезпечували її славетний рейд, – розповідав раніше мені кулеметник «Вальтер», а у цивільному житті Тарас Коваль.

– Мені якось довелося за кілька хвилин вистріляти весь боєкомплект, а «Ласточка» у відповідь отримала гранату з ворожого підствольника.

 Ось із такими хлопцями, під захистом броні «Ласточки» і здобував фототрофеї Олександр Клименко.

– Ми виходили з-під обстрілу, а перед нами палаючий будинок. Я попросив хлопців зупинитися. Будівля горить, хлопці кричать, що зараз знову почнеться, треба забиратися геть.  Таке відчуття, що це горить твоя  хата, твій дім, твоя уся батьківщина. І я наводив об’єктив знову і знову….

 На броні «Ласточки», як на крилах, хлопці повернулися до Києва у цивільне життя. Їх і тут зустрічав Сашко зі своїм фотоапаратом. Один експонат у музеї, кілька фотографій на виставці, а скільки за ними пережитого! І скільки тих друзів, героїв фотознімків з якими вже ніколи не зустрітися.

 А ось «весела» фотографія з човном. Одна мить на передовій, але короткий коментар автора дає нам ціле епічне полотно героїчної і водночас трагічної дійсності: «Микола Флерко («Танчик») та Володимир Юревич («Моїсей») у Пісках. Насправді човен використовувався, як сани для підвезення дрів. 2 січня 2015 року. «Танчик» загинув 28 лютого 2015 року у тих самих Пісках від міни. Він супроводжував двох журналістів – Богдана Росінського та Сергія Ніколаєва. Фоторепортер газети «Сегодня» Сергій Ніколаєв теж загинув від осколків тієї міни».

 

 Коментар до однієї з фотографій Сашко завершив так: «Я – журналіст, я повернувся. Хлопці, наші захисники, залишились там. Не забувайте про них, не звикайте до війни і до смертей, які звуться статистикою втрат!»

За кілька років тривалих відряджень на Східний фронт Сашко зробив тисячі світлин – найкращі з них увійшли до його третьої книжкової колекції фотографій «Фронтовий альбом», що виданий минулого року. Це яскравий літопис героїзму і подвигу, самопожертви наших захисників. Книга-літопис уже стала раритетною, один із примірників автор подарував Генеральному секретарю НАТО Єнсу Столтенбергу під час його візиту до Києва і відвідин Верховної Ради.

 Ми стоїмо із Володимиром Жемчуговим, нашим легендарним героєм-розвідником, та його дружиною Оленою перед фотографією, де зафіксовано момент обміну. Володимир втратив у полоні руки і зір. Каже, що під час обміну чув лише розмови людей та клацання фотоапарата, – то працював Сашко Клименко. А ще Володимир пригадує, як штатний служка російської телепропаганди англійський журналіст Грем Філіпс говорив дурниці, ставив йому болючі запитання. Провокатору хотілося, що Володимир зірвався, щоб, можливо обмін не відбувся - тоді вийде «гарна» картинка для «правдивих» російських ЗМІ. І ось після полону, частково поновивши зір в одній із закордонних лікарень, Володимир прискіпливо вдивляється у фотографію зі свого обміну, де його міцно обіймає дружина. Герой каже: цікаво співставити слухові образи із зафіксованою дійсністю.

Для самого ж Олександра Клименка війна почалася з Майдану. Він тут отримав поранення від вибуху гранати, Першу допомогу надали у «швидкій», медики записали адресу, а на ранок прийшли «друзі» з міліції – мали доправити на суд за участь у Майдані… Біль у нозі не проходив, Сашко звернувся до знайомого лікаря з військового госпіталю, і там  йому, напівлегально, зробили операцію.

Пам’ятаю, як у далекі  студентські роки, Сашко прийшов на якесь свято із медаллю на піджаку. Для всіх його нагорода стала несподіванкою: «Звідки?» Ніхто тоді не знав, що Сашко Клименко під час військової служби, яку проходив  у Києві, врятував двох потопаючих дітей.  За роботу фронтовим журналістом Олександра Клименка нагороджено орденом «За заслуги» та кількома почесними відзнаками.

А ще Сашко автор  фотоальбомів «Україна.10 років поступу», «Миротворча діяльність українського війська. Перше десятиліття», «Крізь вогонь і сльози». Він брав участь у чисельних виставках, у тім числі і за кордоном - в ООН та штаб-квартирі НАТО. Але у серці і за кадром лишилися ще мільйони яскравих спалахів-миттєвостей. І Сашко Клименко обіцяє спеціально для Центру медіарозслідувань "Булава" розповісти ще й про них…

Володимир ЗЕМЛЯНИЙ, письменник і журналіст, лауреат премії імені В’ячеслава Чорновола

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається

Партнери